Від історичних сюжетів до релігійних. Від натюрмортів до сценок мораліте. Скільки художників, стільки й ідей. Блакитні кахлі азулежу, а мова саме про них, є відмітною ознакою Португалії.From historical to religious scenes. From still life to vivid morality play. So many artists, so many ideas. Blue azulejos tiles - mentioned here - are a hallmark of Portugal.
Азулежу (португальською «azulejos») назавжди вписалися у краєвиди Португалії. До сьогодні тонкі керамічні плитки, здебільшого квадратні, покриті непрозорою, блискучою глазур’ю синього кольору можна побачити фактично скрізь: від Гімарайншу до Фару, від Фуншалу на Мадейрі до Понта-Делгада на Азорських островах.
Вони трапляються на стінах і підлозі, балюстрадах балконів і мурах – іноді композиція складається з декількох тисяч елементів. Нерідко кахлі вкривають увесь доступний простір як у палацах, церквах та монастирях, так й у квартирах або громадських місцях від підлоги аж до стелі, проте завжди створюють окрему декоративну композицію. Основні теми? Історичні, міфологічні та релігійні сюжети, хоча трапляються і геометричні та рослинні орнаменти, а також сцени побутового життя.
Незалежно від мотивів, азулежу залишаються не лише декоративним елементом (дешевшим, аніж камінь), а й виконують практичні функції. Їхня водонепроникна поверхня захищає стіни під час тривалих дощів, а в ясну погоду відбиває сонячні промені й запобігає нагріванню стін, зберігаючи всередині будинку нижчу температуру.
Назва «азулежу», найімовірніше, походить від арабського слова «azzelij», що перекладається як «маленький гладкий камінь». Цей термін використовують щодо візантійських мозаїк, які трапляються на Близькому Сході. Однак це не єдина версія походження цього слова. Його корінь є також в іспанському й португальському «azul», що означає «синій колір». А оскільки більшість виготовлених у Португалії азулежу були синіми (білий колір служив тлом), то зв'язати виріб з певною назвою було нескладно. Цікаво, що спочатку кахлі були повністю білими, лише з часом на них з’явився блакитний орнамент. Сама технологія виробництва прийшла до Португалії на рубежі XV-XVI ст. З часом азулежу стали надзвичайно популярними, їх почали використовувати і в інших європейських країнах, переважно в Нідерландах, меншою мірою – в Італії та Англії.